Суспільство завжди, на всіх етапах свого розвитку поділяється на соціальні групи і кожна з них потребує своєї самосвідомості, усвідомлення свого місця і спільних завдань. Саме це усвідомлення тісно пов’язується і з необхідністю переходить в тлумачення особливостей, потреб, труднощів, шляхів розвитку, цілей і ідеалів, які належать усьому суспільству, народу, країні, то все це робить ідеологію ідейною опорою не лише соціальних груп, але і важливим, постійно необхідним елементом суспільства в цілому.
Історія свідчить, що найбільш ефективними з точки зору суспільного управління стають ті ідеології, що експлуатують ірраціональні механізми, глибинні символи і схеми колективної свідомості. Водночас, на відміну від міфу, ідеологія, перш за все, – раціональний конструкт, що усвідомлюється як система ідей і цінностей, котрі виражають інтереси окремих класів і груп. Хоча, підкреслимо, ідеологія формується на основі міфології (як сукупності міфів), несе в собі її характеристики і „апелює” до її беззаперечності.
Відомий французький учений, етнограф і соціолог Клод Леві-Строс зазначає, що “ніщо так не подібне на міфічну думку, як політична ідеологія. Можливо, остання просто замінила першу в сучасних суспільствах.”
Ідеологія виробляється і розвивається окремими людьми, теоретиками, представниками соціальних груп. В процесі такої розробки на ідеології діють різноманітні чинники, зокрема такі елементи світосприйняття людини, які ми називаємо міфологічними.
Міфотворчість виявляється тісно пов’язаною із довільними, але досить обґрунтованими узагальненнями, тобто із розповсюдженням деякого відкриття або предмета віри на дуже широку область явищ. Таке узагальнення досягається за допомогою спрощення, адже саме спрощена “істина” краще за все діє на уяву великої кількості людей і стає їх спільним надбанням. Спрощений і довільно узагальнений міф і виходить на рівень колективної свідомості. Така властивість міфу активно використовується ідеологією.
Ідеологію, отже, можна розуміти як нав’язування міфологічної картини світу, або деяких її аспектів, цілій соціальній групі. Ідеологія – це такий міф (або низка міфів), створений певним автором, і, а в такому вигляді міф може сприйматися як інструкція до цілеспрямованих дій, адже в ідеологічні догми вірять так само, як і в ті міфи, які людина приймає сама.
Суттєвою ознакою сучасних ідеологій є їх технологізація. Технологією і стає сучасний політичний міф. Стихійна міфотворчість замінюється свідомим конструюванням міфів. Вона не пояснює реальність, а вибудовує ілюзію.
Політичний міф став складовою століттями відпрацьованої і удосконаленої технології управління суспільною свідомістю. Наприклад, публічна політика є певним міфологічним простором, де творяться, живуть, конкурують, гинуть і відроджуються психологічні, ідеологічні та етнополітичні міфи. В сучасних умовах міф все більше набуває раціональних ознак, з тієї точки зору, що стає інструментом раціональної політики, яка використовує міф для реалізації прагматичних цілей. Парадоксальність полягає в тому, що міф, за визначенням явище ірраціональне, все більше слугує раціоналізації політики, бажанню реалізувати прагматичні інтереси і цілі.
Політичну міфологію можна визначити як систему політичних нормативно-символічних конструкцій та емоційно-значущих для членів спільноти політичних орієнтирів, побудованих на основі певного архетипного та світоглядного підходу, що виступає спонукальним чинником політичної поведінки індивідів та груп. Ідеологія належить до специфічного типу суспільної свідомості, а саме – практичної свідомості, у якій відображена існуюча соціальна реальність і ставлення до неї, яке складається у суспільстві, класі тощо. У ній втілюється механізм застосування результатів розумової діяльності, теорії у соціальній практиці.
У міфологізації сучасної політичної свідомості з її ідеологізацією є базова спільність – це єдина генетична основа (архетип, археміф), і політичний міф, і ідеологія використовують знако-символи для спонукання до певного мислення та певних дій. У зрілій формі політичний міф завжди відповідає ідеології. Якщо ідеологія тяжіє до раціоналізації світобачення, то для політичної міфології характерне акцентування на емоційно-образному сприйнятті соціальної реальності, що часто призводить до посилення ірраціональної складової в ній. Відмінність політичної міфології від ідеології у тому, що для першої більшою мірою притаманна “спонтанність” розвитку, його незалежність від волі осіб та інститутів, причетних до її створення. Ця спонтанність зумовлена тим, що політична міфологія формується у процесі взаємодії домінуючої ідеологічної концепції з існуючими стереотипами громадської свідомості.
Власне, ідеологія і міф є сукупністю певних символів, а точніше – формами символізації політичного простору. Спільно вони створюють певний комплекс орієнтацій, за допомогою яких відбувається взаємодія влади з громадськістю (участь у прийнятті державних рішень, реалізація виборчого права, здійснення політичних акцій тощо). Такий підхід дає підстави для розуміння тенденції щодо втрати ідеологією на сучасному етапі своїх лідируючих позицій порівняно з міфологією.
В ситуації прагнення до створення єдиного, цілісного світогляду, прийнятного для суспільства за браком засобів реалізації, виникає сучасний політичний міф. Політичний міф створює колективну ідентичність із членів суспільства. Завдяки цьому соціум як спільнота набуває гомогенних рис. Крім того, політичний міф як компонент політичної свідомості створює почуття прихильності членів до певного соціуму. А в нинішніх умовах невизначеності, наростання всеохоплюючої кризи він починає діяти як своєрідний захисний механізм соціуму.
Обидва явища - міф та ідеологія - мають своє місце і в єдності утворюють систему варіантів самовизначення людини, формуючи способи її буття.
| 
