У демократичних країнах громадянське суспільство виступає в ролі партнера держави у вирішенні соціальних і суспільних проблем. Держава бере на себе зобов'язання створити сприятливі правові умови для діяльності Громадських організацій, забезпечує значну частину фінансування діяльності ГО (наприклад, у країнах Євросоюзу 40–60% загального доходу ГО становить державне фінансування) та залучає до надання соціальних послуг.

У свою чергу ГО беруть на себе виконання таких функцій:

1) надання соціальних послуг та робота з людьми з особливими потребами (інваліди, люди похилого віку);

 2) виконання спільних із державою проектів щодо вирішення актуальних суспільних, гуманітарних проблем (безпритульність, СНІД);

3) залучення різних суспільних груп до формування державних і місцевих

рішень;

4) моніторинг діяльності органів влади і політиків, недопущення неефективного державного управління та корупції.

Організації громадянського суспільства готові брати на себе виконання тієї соціальної роботи, за яку не береться бізнес через низьку прибутковість соціальних послуг.

Щоденна діяльність громадянського суспільства та його організацій є необхідною умовою функціонування правової держави і демократичного врядування. І навпаки, ігнорування та придушення громадських ініціатив, відсутність механізмів участі громадськості й організацій громадянського суспільства у процесі ухвалення рішень призводять до стагнації суспільства, зростання корупції, усунення дедалі численніших груп громадян від розв'язання соціальних проблем на рівні громад і держави загалом.

На жаль, Українська держава й ГО ще не досягли такого рівня партнерства. Перший крок на шляху покращення взаємодії має зробити держава, а саме: покращити законодавство для ГО і запровадити прозорі та конкурсні механізми фінансування діяльності ГО. До сьогодні в Україні не існувало системної державної політики щодо взаємодії з громадянським суспільством і сприяння діяльності громадських організацій (ГО).

В Україні на сьогодні існують несприятливі умови для діяльності різних форм організацій громадянського суспільства. Сучасне державне регулювання діяльності ГО є дискримінаційним по відношенню до бізнес-організацій.

В Україні гарантовано право на свободу об'єднань, однак реалізацію цього права занадто зарегульовано й ускладнено державою. Це призводить до відмови громадян створювати ГО і реалізовувати соціально значимі ініціативи та формування кола неформальних громадських груп, що мають обмежені можливості захисту своїх прав. Українська держава не бачить в ГО реальних партнерів щодо консультацій і надання соціальних послуг. Наявне державне регулювання не створило необхідних стимулів для громадян та бізнесу фінансово підтримувати громадські соціальні проекти й діяльність громадських та благодійних проектів.

Ні органи державної влади, ні ГО не мають достатнього досвіду і навичок використання процедур публічної політики й консультацій, що призводить до неефективних рішень та незрозумілої політики.

Україна зараз формує політику сприяння ГО. 21 листопада 2007 року Кабінет Міністрів України ухвалив Концепцію сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства. Поява Концепції визначає спробу держави запровадити нову державну політику – політику сприяння розвиткові громадянського суспільства в Україні. Концепція встановлює головні завдання цієї нової державної політики, визначає принципи і форми взаємодії органів виконавчої влади й організацій громадянського суспільства, а також напрями вдосконалення актів законодавства з питань діяльності ГО. Громадським організаціям вдалося організувати плідну співпрацю з урядовою стороною, що дозволило врахувати переважну більшість пропозицій.