 У 60-ту річницю від дня народження видатного поета і композитора безліч людей прийшли до місця його поховання, що на Личакові, аби покласти квіти та разом відщеміти панахиду.
Коли ховали Івасюка 30 років тому, казали, що ховають українську пісню. На щастя, помилилися. Івасюк розчинив у своїй пісні душу, а душа невмируща. Сьогодні безліч людей, і тих, хто особисто знав Володимира Івасюка й приятелював з ним, і молодь, яка брала з пісень майстра приклад щирості й закоханості в життя, прийшли на Личаківський цвинтар, аби вшанувати пам'ять творця.
Багато особистостей духовенства, влади й творчої інтелігенції виявили бажання висловитися на могилі видатного композитора. Говорили переважно про те, як пощастило нам пережити складні часи, коли до могили Івасюка не можна було прийти без нагляду спецслужб. Громада висловила втіху з приводу цьогорічного присвоєння Івасюкові звання Героя України і надію на довгождане об’єктивне розслідування причин смерті композитора.
Про універсальність і велику об’єднувальну силу творчості Володимира Івасюка посвідчив і той факт, що до вшанування його пам’яті зібрались люди з найширшою географією: від Львова до Донецька. Художній керівник Донецького театру Марко Бровун назвав Івасюка людиною-всесвітом і передав слово Богданові Стельмаху, який охарактеризував пісні Івасюка як такі, «де глушила весна солов’їна сичання гадюк».
Композитор Лілія Кобільник під гітарний акомпанемент виконала піснесмуток у пам'ять Івасюкові на слова дрогобицького поета Михайла Петрика. А згодом, після усіх щемливих слів і сліз людей, для яких творчість Володимира Івасюка була надійною директивою до любові й щирості, вся громада разом, голосами й серцями заспівала «Червону руту». Після виконання цього гімну української молоді сестра композитора Галина Криса низько поклонилася всім присутнім за гідне пошанування пам’яті її брата, а люди згодом ще довго розчулено дякували Івасюку, покладаючи квіти до його могили.
за матеріалами ZIKу
| 
