 Українська натура така, що ми завжди стараємось бути на когось схожими. Приймаємо аналогічну до французької конституцію, намагаємось збудувати за Західним зразком демократію, мавпуємо політичні технології американських спеціалістів та способи чорного піару привезені з Росії. Нашого Прем’єра порівнюємо то з Тетчер то з Хіларі Клінтон.
Така технологія є досить ефективною, оскільки в суспільстві створюється міф про ті чи інші якості політиків, які начебто присутні у них за зразком відомих людей.
Цього річ весь світ жив і чекав Президентських виборів в Сполучених Штатах. Так, вибори глави наддержави є визначальними для всього світу як з політичної точки зору ( всі очікували яким буде політичний курс США післи виборів), так і з економічної (розгул світової економічної кризи автоматично переклав всі надії на покращення ситуації на ці вибори). Оскільки ціна питання була досить високою то й технології які використовувались для перемоги були небачені. Із переможця, Обами, «зробили» мало не святого, зшестя якого світ чекав вже давно.
Для України ці вибори цікаві ще й тому, що наша держава зараз перебуває в такій же ситуації що й США минулого року. Народ розчарувався в політичних лідерах та їх «ручних» партій, котрі щороку рвуться до влади а коли приходять та сідають в крісла не знають що з цим «благом» робити.
Ціна питання цього року буде і в Україні досить високою, тому і в нас будуть використовуватися небачені технології. Вже кілька років в нашій країні мусується тема про зміну політичних еліт та появу нових облич в політиці – людей молодих, амбіційних та ще незаплямованих (поки що). Серед таких «новачків» можна назвати екс-спікера Верховної Ради Арсенія Яценюка. Цікаво тут, що проект Яценюка не такий вже і новий на перший погляд. Він вже працював на найвищих посадах в державі, тому згідно логіки речей не зовсім підходить під образ «нової людини». Справді про таку кар’єру як мав Арсеній Петрович, мабуть, мріють усі.
Кар’єра Арсенія Яценюка розпочалася в січні 1998 року, коли 23-річного Арсенія прийняли консультантом кредитного департаменту Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль» у Києві. У грудні того ж року він був підвищений до радника голови правління банку «Аваль». У 2001 році 27-річний Арсеній стає заступником (!) голови правління банку «Аваль». Одного розуму, якого в Яценюка не бракує, для такого призначення замало. Потрібно було щось, а точніше хтось, хто міг би посприяти молодій людині зробити таку карколомну кар’єру в одному з найпотужніших банків України. У вересні 2001 року відбулася, напевно, найзагадковіша подія в житті Арсенія Яценюка. Він залишає одну з найвище оплачуваних посад у країні, одну з найпрестижніших посад у банківській сфері, він залишає столицю України і переїжджає у Крим, де його, невідомого для кримського парламенту юнака, Верховна Рада Криму обирає міністром економіки автономії.
Хто зміг переконати кримський парламент, які аргументи були застосовані для лобістів місцевого олігархату, що 27-річного немісцевого юнака більшістю голосів обирають міністром економіки республіки? І, що саме цікаве, для чого це було потрібно тоді Арсенію Петровичу? Напевне вже тоді почалась розкрутка проекту Яценюка-новинки.
Потім Нацбанк, Одеська обладміністрація, міністерство економіки, Секретаріат Президента, Міністерство закордонних справ (у Президентських республіках, до речі, друга посада в державі), головування у Верховній Раді.
Хто стояв насправді за призначеннями Арсенія Петровича невідомо. Але те, що це було не випадково, чомусь немає жодного сумніву. Коли таланить один раз – це випадок, коли таланить двічі – це збіг, коли таланить тричі – це вже система, яка з везінням не має нічого спільного.
12 листопада Арсенія Яценюка 223 голосами регіоналів, комуністів і литвинівців та 10 голосами побратимів-нашоукраїнців «пішли». І якщо БЮТівці відчайдушно захищали спікера, то жоден(!) «нашоукраїнець» не встав у сесійному залі на захист свого коллеги однопартійця. А якщо ще й зважити на те, що без голосів «нашоукраїнців» відставка б не відбулася, то це зразу ж викликало безліч запитань. І на загал це відбувалося з мовчазної згоди Президента Ющенка, який ще недавно так жваво просував кар’єру Яценюка.
Після відставки висувалися різні версії, навіщо це зробили і з чиєї команди. Цікаво було те, що і сам Яценюк ніби і не впирався. На пресконференції після відставки Арсеній Яценюк сказав: « .. мене пішли, щоб я повернувся. Я повернуся, але вже не сюди …» Нічого не нагадує? Пам’ятаєте слова Віктора Ющенка після відставки з посади глави уряду у 2001 році?
Цікаво те, що відставка відбулась тоді коли Президент перебував у закордонній поїздці. Складається враження що Ющенко погано грає свою роль. Якраз перед початком усіх цих баталій Президент збирає фракцію «Наша Україна» де ні слова не говорить про ініціативу регіоналів – відставку Яценюка, не дає ніяких порад і побажань як має ставитися до такої ініціативи «його» фракція. А вже після відставки спікера говорить фразу яка змушує задуматись над тим, що все це гарно зрежесована вистава: «Питання відставки Голови Верховної Ради – це технічне питання». І ще одне, Президенту досить було поговорити із головою власного Секретаріату Віктором Балогою і ніякої відставки небуло б, натомість він телефонує Януковицу і домовляється з ним. Що Ющенко абсолютно не контролює своїх підлеглих? Я думаю в це ніхто не вірить.
Людям хочуть показати Арсенія Петровича як ображеного, кинутого Президентом. Проте, складається враження що уся ця вистави з гарною режисурою та поганою грою акторів (відставка спікера) наштовхує на думку про те, що це зроблено для того щоб вивести Яценюка з-під удару. В державі цього року на повні груди розійшлася економічна криза і щоб Арсеній Петрович ніяк не асоціювався в людській свідомості із владою, а, отже, ніс персональну відповідальність за стан справ в державі, його виводять із пильного взору пересічного обивателя. На користь цієї тези свідчать і теперішні події, а саме відмова Яценюка очолити Національний Банк, в час коли його туди «сватали» майже усі політичні сили.
Те, що Арсенія Петровича ведуть до найвищих посад у державі немає сумніву. Бізнес, олігархи, які ставили на Ющенка сьогодні чудово розуміють, що їх фаворит тепер став, як кажуть американці, «кульгавою качкою». В Ющенка вже не вірять і вкладати гроші в нього вже не хочуть. . Великому бізнесу потрібен новий лідер. Тому що з Ющенком все зрозуміло, Янукович виявився непослідовним і його політична зірка хай поступово, але все ж згасає, а Юлію Тимошенко просто бояться. Виходить, що їм потрібна нова політична сила та новий політичний лідер. І ніхто на роль нового харизматичного лідера краще Арсенія Петровича не підходить.
Тепер трохи про тему яку ми підняли із самого початку. Із самого початку цієї вистави «із багатьма невідомими» акторами Арсеній Петрович розпочав будувати свою політичну силу, мовляв новому лідеру – нову партію. Кидається в очі те, що Яценюк якомога більше старається, щоб його політичну силу не поєднували із жодним олігархічним кланом чи політичним табором що на даний момент існує в Україні. Ми не знаємо, іякщо і дізнаємось то вже ближче до виборів, хто фінансує «Фронт змін», мовляв це все пожертви «небайдужих», «простих» людей представників середнього бізнесу в державі. Такі твердження цього року ми вже чули, а саме в США коли Барак Обома зібрав на передвиборну кампанію небачену суму в усій історії Америки. Тоді також заявлялося про те, що всі ці кошти пожертвували представники середнього бізнесу.
Друга, і мабуть, найбільш помітна схожість між протіканням виходу політичного бренду в світ в Україні та США – це ідея, чи слогат, називайте як хочете. Головне те, що бренд Обами просувався за допомогою досить відомого для українців гасла ( таке гасло в 1994 році на президентських виборах використовував В’ячеслав Чорновіл) – «Америці потрібні зміни». Натомість Арсеній Петрович започатковує політичний проект під назвою «Фронт змін» і основні гасла також співзвучні, це зміни, нові обличчя і т. д.
Багато аналітиків в США стверджують, що Обома виграв вибори багато в чому завдяки використанню Інтернет ресурсів. А що ж нас герой? «Фронт змін» зараз фактично діє лише в нечисленних обласних штабах, основна діяльність об’єднання протікає в тому ж Інтернеті. Це і численні сайти, групи в популярних серед молоді порталах «Вконтекте», «Однокласники», «Facebook» та інші. Активно використовуються численні блоги як Twitter та інші.
І головне, це створення образу політика нового покоління та нового не заангажованого радянським минулим обличчя в політиці. Яценюк ніяк не хоче щоб його асоціювали із будь-ким з колишнього чи теперішнього політичного бомонду. Навіть його власний політичний проект – Фронт змін існує не як політична партія а як Всеукраїнське громадське об’єднання.
Нещодавно Арсеній Яценюк заявив про те, що дасть відповідь про свою участь у президентських виборах після 22 травня, коли йому виповниться 35 років – віковий поріг який необхідний для участі. Відразу згадується відомий анекдот про те, що дипломат який каже «можливо» має на увазі «Так!».
Яценюк дуже розумна молода людина і, напевно, найперспективніший молодий політик. Дуже хочеться, щоб він все ж знайшов у собі сили піднятися вище зобов’язань перед ким би то не було, крім українського народу. І тоді на нашому політичному горизонті заграє всіма барвами ще один справжній харизматичний політичний лідер, а не всього лише актор в руках грошовитих ляльководів, хай і талановитий.
|
