Горбатко Вікторія

Коли ми говоримо про нинішню українську кризу, треба розуміти, що світова криза, на яку так люблять посилатися лідери (вони ж і вороги) нашої держави, послужила лише каталізатором суто внутрішніх проблем, що накопичилися за останні декілька років. Щоб переконатися в безпідставності заклинань влади про загальний характер кризи, достатньо подивитися лише на декілька цифр, узятих з абсолютно різних джерел.

Розглянемо дані Статистичного комітету СНД за об'ємом виробництва в республіках Співдружності за жовтень 2008 р. в порівнянні з аналогічним періодом минулого року. В середньому по СНД об'єм виробництва скоротився на 2%, левову частку з яких склав обвал промисловості в Азербайджані і особливо в Україні. Якщо в Росії різке уповільнення зростання промислового виробництва до 0,6% (але все-таки зростання!) сприйняли як серйозний показник, що свідчить про кризу, то як нам реагувати на 20%-ний обвал? Якщо це світова криза, загальна для всіх нас, то чому такого обвалу немає в інших країнах СНД і світу?

Щоб підтвердити наші доводи звернемося до іншого джерела, яке у «оранжевого» табору повинне було б викликати більше довіри, — до даних МВФ. У  ньому   приведені прогнози на 2008—2010 рр. по зміні (у відсотках) зростання ВВП в країнах СНД. Зверніть увагу на безрадісні показники України, які прогнозує МВФ на найближчі два роки — 2,5% і 4,3% відповідно. Це гірший прогноз для всього СНД, включаючи післявоєнну Грузію з її не менш авантюрним режимом і не більш стабільною політичною ситуацією.

Можна приводити ще багато різних статистик, які свідчать про одне: при загальних кризових явищах для всього пострадянського простору ситуація в Україні особливо важка, якщо не сказати катастрофічна. Це свідчить про те, що наші проблеми мають специфічні особливості в порівнянні з світовими. І політичні наслідки даної кризи можуть бути для нас також специфічними, якщо не фатальними.

Одною із загальних теорій, які звучать з вуст всіляких експертів в ці дні, є завірення, що для України і її економіки дана криза завершиться благом. Ось лише одне з маси думок, які виказують останнім часом різні економісти: «Після кризи наступить «переоцінка цінностей». Ринок очиститься, прийме ефективнішу форму, з нього піде «пірамідальна вартість», перш за все на ринку нерухомості. Втім, це торкнеться і ряду інших «штучно створених вартостей». Ми це відчуємо в найближчому півріччі».

Це  — загальновизнана думка, яку одностайно виказують економісти, політики і навіть іноземні дипломати. Так, посол Аргентини в Україні заявила на днях: «Будь-яка криза — це свого роду можливість, яка надається для подальшого активнішого розвитку... Потрібно відноситися до кризи як до випробування, після подолання якого з'являться перспективи на майбутнє».

Ми ж знаємо немало прикладів того, як економічна криза, зв'язана з політичним, приводила до колапсу держави, поваленню політичних режимів і впровадження деяких країн в тривалі, хворобливі для всіх періоди тоталітарних і авантюрних режимів. І саме авантюризм властивий нашому нинішньому уряду і президенту!

А тривожні симптоми скачування нашої країни до тоталітаризму в наявності. Я говорю навіть не стільки про політичні вишукування Ющенка і навіть не стільки про репресивні дії його політохрани в особі СБУ і Секретаріату. Набагато тривожнішим симптомом є дані, обнародувані кілька тижнів тому фондом «Демініциатіви». Згідно опиту, проведеному серед випускників українських загальноосвітніх шкіл, лише 18,9% старшокласників сказали, що якнайкращою системою для України є демократія. 40,6% (а це більше половини тих, хто визначився з відповіддю) заявили: «Нашій країні потрібна не демократія, а «сильна рука» в особі жорсткого керівника, який наведе лад в країні», ще 17,4% сказали, що «ради забезпечення цивільного спокою від демократичних принципів можна іноді відступати».

Думаю, ні у кого не викликає сумнівів, яка природа таких настроїв серед молодого покоління українців, як, власне, і серед громадян України взагалі. Люди втомилися від нескінченної війни політиків, скандалів. Багато хто у всьому винить не тільки власті, але і систему.

І сам вихід з кризи я бачу так… На фоні кризи, що різко загострюється, протестні настрої почнуть дуже швидко приймати все більш радикальні риси. Якщо дійшло до того, що  політики-демократи і експерти все частіше говорять про необхідність появи «жорсткої руки», то залишилося тільки знайти цю «жорстку руку».

Коли наступить пік і маси підтримають народну владу, то їх основні цілі будуть такі: повалити антинародний уряд і проамериканського главу держави, провести вибори до парламенту за окружними списками, відмовитися від іноземних кредитних фондів, розвивати внутрішній ринок споживання, викорінювання псевдоцінностей: демократії, безпорядочниє статеві зв'язки, алкоголь, наркотики, пропаганду насильства.